фабула судового акту: Немає більш В нашій країні, як і в більшості інших країн постпростору СНД, шлюбні договори не користуються великою популярністю. Більш того, укладати їх соромляться. «Невже ви так невпевнені у ваших відносинах, що плануєте як ділити майно у випадку розлучення?» – приблизно так звучить суть осуду суспільства.
Однак, чітке розуміння подружжям того, який статус буде набувати майно, придбане ними у шлюбі, може уберегти від судових спорів в майбутньому.
Класична історія: подружжя в період шлюбу купує квартиру, власником за договором купівлі-продажу зазначено лише чоловіка, після розлучення жінка подає позов до суду з вимогою про визнання за нею права власності на 1/2 цієї квартири.
Вимоги обґрунтовує тим, що придбання нерухомості здійснювалось за спільний кошт, під час шлюбу, а тому майно знаходиться у спільній сумісній власності.
Відповідач заперечував проти позову та стверджував, що квартиру купив на власні гроші, відповідно нерухомість є його особистою власністю.
В процесі розгляду справи, судами першої та апеляційної інстанцій досліджувалось джерело коштів, що були витрачені на придбання квартири.
Відповідач у своїх поясненнях плутався, даний факт був настільки очевидним, що навіть знайшов своє відображення в судових рішеннях.
Позиція захисту ґрунтувалась на тому, що чоловік отримав від своєї тітки гроші за розпискою (мабудь один із найрозповсюдженіших доказів в цій категорії справ) і на ці кошти самостійно придбав нерухомість.
Однак, суди, знаючи про можливість зловживання таким простим у виконанні правочином, як розписка, дуже прискіпливо оцінюють такий доказ.
Не стала виключенням і ця справа, зокрема, суди дійшли до висновку, що «розписка про передачу коштів є неналежним доказом, оскільки відомості про те, що відповідач такі кошти отримав в особисту власність, у цьому документі відсутні».
На підтвердження походження коштів викликались свідки, однак суди критично оцінили їх показання, з огляду на близькі родинні зв’язки із сторонами.
Касаційний суд підтримав позицію судів попередніх інстанцій та вкотре наголосив на презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Адже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними, відповідно до ст. 60 СКУ.
При цьому, суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що «якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя».
Отже, не обманюйтесь тим, що ваше ім’я зазначено в договорі в якості єдиного власника майна. Єдина умова, за якої суд визнає майно, придбане під час шлюбу, особистою власністю – доведення факту його придбання за особисті кошти. При цьому, тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної власності покладається на того з подружжя, який її спростовує. І такі доводи повинні бути беззаперечними та реальними.
Можливо, набагато простіше «домовитись про все на березі»?
Аналізуйте судовий акт: У разі істотного збільшення вартості майна чоловіка або дружини останнє може бути визнано спільною сумісною власністю подружжя (№ 6-1447цс17 від 08.11.2017)
Постанова
Іменем України
29 січня 2021 року
м. Київ
справа № 161/14048/19
провадження № 61-13103св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати позивач – ОСОБА_1 ,
відповідач – ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 лютого 2020 року у складі судді Черняка В. В. та постанову Волинського апеляційного суду від 29 липня 2020 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення частки у спільному майні подружжя, встановлення порядку користування спільною власністю.
Позовна заява мотивована тим, що з 04 серпня 2001 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який був розірваний рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 липня 2019 року. Від шлюбу мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1
Вказувала, що у період шлюбу за спільні кошти ними було придбано двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з договором купівлі-продажу від 21 квітня 2010 року. Перед придбанням квартири нею були зняті кошти з депозитних рахунків в банківських установах орієнтовно 10 000 доларів США. Вказане нерухоме майно є їхньою спільною сумісною власністю, набутою подружжям у шлюбі, та таким, що підлягає поділу, виходячи з рівності часток подружжя у спільному майні відповідно до статей 69-71 СК України по 1/2 частці.
Зазначала, що оскільки вказана квартира має один вхід (вихід) і є неподільною в натурі відповідно до державних будівельних норм, вважала за необхідне на підставі статті 66 СК України встановити порядок користування з одночасним визначенням їй на праві власності частки в цій квартирі.
