Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу №591/1271/18 та встановив, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.
Обставини справи
З матеріалів справи відомо, що позивач звернувся до суду до відповідача з позовом, в якому просив визначити йому додатковий строк для прийняття спадщини.
Позов мотивовано тим, що після померлої залишилось спадкове майно, яке складається з кватири. Позивач є спадкоємцем за заповітом, який посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу.
Крім того, нотаріусом не виконано дії, передбачені статтею 63 Закону України «Про нотаріат», що свідчить про неналежне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позов задоволено. Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що причина пропуску строку для прийняття спадщини позивачем є поважною, оскільки позивач не був обізнаний про наявність заповіту, складеного на його користь, та не мав можливості у встановлений термін звернутися до нотаріуса.
Висновок Верховного Суду
Судді ВС підкреслили, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини. У вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.
Про свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права та поважність причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини у випадку доведеності факту необізнаності спадкоємця про існування заповіту вказано також у постановах Верховного Суду від від 25 березня 2020 року у справі № 642/2539/18-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 28 жовтня 2019 року у справі № 761/42165/17, від 6 червня 2018 року у справі № 315/765/14-ц, що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.
ВС зауважив: згідно з пунктами 2.2 та 3.2 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, в редакції, чинній на момент відкриття спадщини, при заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту. Щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, нотаріус роз`яснює спадкоємцям право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття.
ВС підкреслив, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, з урахуванням вказаних норм матеріального права, правильно встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки позивач довів наявність перешкод, які впливали на своєчасність подання заяви до нотаріальної контори щодо прийняття спадщини за заповітом.
Судами установлено, що у спадковій справі, заведеної до майна померлої, була наявні інформація про заповіт останньої на користь позивача, проте нотаріус не виконала вимог статті 63 Закону України «Про нотаріат» та не вчиняла дії для повідомлення позивача про відкриття спадщини, не здійснила його виклик як спадкоємця за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі, що свідчить про неналежне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції – без змін.
